1. А чим міряти?
2. Кому вірити?
3. По-справжньому незалежні
4. Де бензин краще?

Держава рідко перевіряє якість палива на АЗС. За це взялися різні організації. Але чи завжди їх дослідженням можна довіряти?

Схоже, офіційні структури займаються проблемою неякісного пального лише час від часу. Гроші на дослідження зразків продукції на АЗС не виділялися з 2008 року, і тільки недавно з бюджету надійшли кошти на виконання даних робіт в III-IV кварталах 2010 г. Правда, перевірки заправок Держспоживстандарт проводив. І хоча чиновники зобов'язані попереджати про візит на АЗС за 10 днів, а перевірялися при цьому не самі нафтопродукти, а лише документація на них, все одно фіксується безліч порушень. Так, за 5 місяців 2010 року 66% проінспектованих комітетом заправок не надали перевіряючим органам документи, що підтверджують походження палива.

А чим міряти?

Втім, відсутність фінансування - лише частина проблеми. Нинішнє законодавство не зобов'язує нафтобази контролювати паливо при прийманні з заводу, тому відповідних лабораторій на більшості з них немає. Більш того, найдорожче «європейське» пальне найчастіше неможливо перевірити на відповідність заявленим стандартам. Адже для виявлення бензолу, олефінів, ароматики і кисневмісних елементів потрібні спеціальні прилади - інфрачервоні спектроскопи або хроматографи, а для точного вимірювання вмісту сірки потрібні рентгенофлуоресцентні аналізатори. Однак такого обладнання в Україні або немає, або недостатньо.

Вперше з 2008 року Держспоживстандарт отримав 1,8 млн. Грн. на дослідження якості зразків палива.

Кому вірити?

Виходячи з того, що контролювати якість палива нікому (та й нема чим), багато операторів ринку безкарно продають пальне, яке не відповідає ніяким стандартам. Але де саме в бак заллють «бодягу», ніхто достеменно не знає - водії діляться сумним досвідом лише на сайтах деяких клубів. Втім, довіри до таких публікацій немає - цілком можливо, що вони пишуться з легкої руки конкурентів. Тому незалежні дослідження якості палива вкрай важливі. Наприклад, кілька років тому в Польщі публікація «чорного списку» АЗС в ЗМІ практично зняла проблему «бодяги». Аналогічний список оприлюднений в Москві. Але де взяти такі дані в Україні? Власні дослідження операторів нафторинку, які вони проводять як за своїми, так і «чужим» АЗС, зі зрозумілих причин не можуть бути визнані об'єктивними. Створити подібні списки періодично намагаються деякі ЗМІ і громадські організації. Але їх висновки викликають у фахівців чимало серйозних питань, а постійна присутність в лідерах рейтингів одних і тих же операторів ринку насторожує навіть простих автомобілістів, що стежать за даною темою. Наприклад, Інститут споживчих експертиз (ІСЕ) недавно оголосив, що починає дослідження АЗС по всій території країни, перевіряючи по 30 заправок в кожній області. Однак такий грандіозний проект вимагає величезних коштів. Адже свого часу Держспоживстандарт перевіряв 2500 АЗС в рік (або 0,5% реалізованого палива), витрачаючи на це 3,5 млн. Грн. Невелика організація зі штатом у кілька чоловік навряд чи «потягне» таке дороге починання без підтримки спонсорів. А вони керівництвом ІСЕ не афішуються. Можливо, це хтось із операторів нафторинку? Крім того, викликає питання система оцінок ІСЕ, що нагадує класифікацію готелів присвоєнням «зірочок» - від однієї до п'яти. Однак такий підхід - дуже «творчий». Наприклад, досить низьку оцінку у вигляді однієї жовтої «зірки» присвоюють паливу, яке відповідає українським стандартам, «але його показники знаходяться на межі максимально можливих допусків». Як же визначити цю межу і навіщо вона потрібна? Адже паливо залишається в межах норм ГОСТу - виходить, воно якісне, а споживач через наявність лише однієї зірки оцінить паливо як низькоякісне ...

Залишається питання і щодо скритності відбору проб - незалежні «ревізори» оператора АЗС про це не повідомляють. Але ж непогано б взяту порцію розділити на три частини, одну з яких опломбувати і під розпис оператора заправки залишити на АЗС, щоб її власник при необхідності міг оскаржити результати перевірки.

За даними Держспоживстандарту, за 5 міс. 2010 року на 66% перевірених АЗС були відсутні документи, наявність яких необхідна, щоб підтвердити походження палива.

По-справжньому незалежні

Існує маса інших контролерів якості палива - від громадських асоціацій із захисту прав споживача до різних ЗМІ - як друкованих, так і інтернет-сайтів. Але в наявності в їх штаті компетентних фахівців не сумніваються тільки найвідданіші читачі. Швидше за все, поки об'єктивність перевіряючих викликає хоч тінь сумніву, порядку на ринку не навести. Куди більшою довірою і споживачів, і продавців палива користувалися б висновки спеціалізованої асоціації дійсно незалежних і компетентних експертів, а ще краще - відповідної державної структури. Такий організації необхідні сучасні прилади і прозоре фінансування, а результати досліджень повинні поширюватися через авторитетний медіаресурс як в друкованому, так і в електронному вигляді. Але поки подібної асоціації немає, а держава виділяє гроші на дослідження не надто регулярно, автомобілісти продовжують відчувати якість пального тільки на особистому (іноді гіркому) досвіді.

Де бензин краще?

Згідно з рейтингом Міжнародного центру за якістю палива IFQC, опублікованому в травні 2010 року, Україна посідає 47-е місце за якістю бензину і 53-е - дизпалива (в рейтингу - 100 країн). При цьому наша країна піднялася за рік в списку якості бензину на одну позицію і опустилася на три по солярці. Найякісніший бензин - в Німеччині. За нею йдуть Японія, Австрія, Данія, Естонія, Фінляндія, Угорщина і Швеція. До речі, в цій скандинавській країні продають краще в світі дизпаливо. Хороша солярка також в Німеччині, Японії і Фінляндії.

Сергій Петров
Фото з архіву редакції

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter.